Я люблю Львів й стару його бруківку,
Цю атмосферу мрій і дивини,
Старі доми, що дивляться одвірком,
У ті часи із німбом сивини,

Я люблю каву з ароматом Відня,
Старі кав'ярні в стилі декаданс,
Там в запахах, історія тисячолітня,
Її мелодика, життя і резонанс.

Я люблю голоси трамваїв,
Старий фонтан, де задрімав Нептун,
Кафе у центрі, філіжанку чаю,
Старого лева й гриву золоту.

Я люблю Львів, стару його бруківку,
Цю атмосферу затишку і мрій,
Цю древність снів, що дихає з одвірка,
У душу мою, в світ гарячий мій.

Восени, на канікулах, частина нашого класу побувала в місті кави та шоколаду - Львові. Оглянувши місто, вони закохались в нього! Повернувшись через 4 дні, всі як один говорили " Дивовижне місто. Я туди повернусь ще не раз".

добирали слова, не писали листів,
цілували у снах, не прощали, прощавшись
назавжди чи на тиждень: "до зустрічі, Львів!
пам'ятатимеш нас у тобі заблукавших?"
пам'ятатиму Львів: лабіринти із кави,
вічно шумні вокзали, рідко тихі зупинки,
а у нашій історії — недописані глави.
Львове, прошу, не вирви із книги сторінки...